Повідомлення важкого діагнозу є одним із найделікатніших моментів у медицині. Слова, з якими пацієнт дізнається про своє захворювання, можуть залишитися в його пам’яті на роки і вплинути на те, як він переживає діагноз, вибудовує стосунки з медичною командою та проходить через лікування.
З нагоди Всесвітнього дня боротьби з раком Margarita Tareyn, клінічний психолог, психотерапевт і частина команди Інституту медичної психології, психоонкології та психосоматики, прокоментувала цю тему в передачі «България сутрин».
„Це ключовий момент для пацієнта. Коли лікар був більш нечутливим, більш грубим, більш прямим – це залишає важкий відбиток на пацієнтові, з яким він не може розлучитися.“
Повідомлення діагнозу не зводиться до передачі медичного факту. Це клінічна комунікація, для якої існують розроблені принципи та протоколи, включно з широко використовуваною моделлю SPIKES. Вони спрямовують увагу на умови, в яких відбувається розмова, готовність пацієнта отримати інформацію, чітке й поступове повідомлення фактів, розпізнавання емоційної реакції та обговорення наступних кроків.
Для пацієнта ця розмова часто розділяє життя на „до“ і „після“. У перші миті після важкого діагнозу здатність сприймати та запам’ятовувати велику кількість інформації може бути обмежена сильною емоційною реакцією. Тому спосіб, у який лікар присутній у розмові, є настільки ж важливим, як і ясність медичної інформації.
Як підкреслює Margarita Tareyn:
„Пацієнт шукає надію та підтримку і хоче відчути, що він залучений разом із лікарем.“
Це не означає применшувати діагноз чи давати нереалістичну надію. Це означає, що правда має бути сказана ясно, але у спосіб, який не залишає людину наодинці з нею.
Для Інституту комунікація між лікарем і пацієнтом є суттєвою частиною якісної медичної допомоги. Особливо при тяжкому та життєзагрозливому захворюванні професіоналізм проявляється не лише в тому, що ми знаємо і як лікуємо, а й у способі, яким ми говоримо з людиною про те, що на неї чекає.